Порушення зору як психолого-педагогічна
проблема
Найбільшу кількість інформації про
навколишній світ людина отримує через зір. Такі ознаки предметів, як світло, колір, форма, відстань,
протяжність, розмір ми отримуємо завдяки зору. Розвиток орієнтування в просторі
також значною мірою залежить від зорового сприймання. Зорові відчуття
забезпечують людину найбільш диференційованими відомостями про те, що її
оточує.
Зоровий аналізатор є складною нервово-рецепторною системою. Він
складається з рецепторної частини (сітківки), зорових шляхів (зорових нервів,
хіазми, зорових трактів), зорових центрів (підкіркових і кіркових). Периферійна
частина зорового аналізатора — це очне яблуко із захисним (повіки, зіниця) і
допоміжним (сльозові органи, м'язи очей, кон'юнктива) апаратом ока.
Сліпі діти не можуть
безпосередньо сприймати візуальні та просторові ознаки об'єктів і явищ, що
негагивно відображається на розвитку їхньої рухової активності, ускладнює
орієнтацію в просторі, збіднює чуттєвий досвід, перешкоджає розвитку образного
мислення.
Втрачена функція зору компенсується у сліпих дітей за допомогою
активної діяльності збережених аналізаторів — слухового, тактильного,
смакового, шкіряного та ін. У процесі розвитку в сліпих утворюються нові
способи сприймання та аналізу дійсності, орієнтування в просторі, що відіграє
відповідну роль у їхній пізнавальній діяльності. Велику роль тут набувають
спеціально організоване навчання і виховання сліпих дітей, що попереджає і
коригує виникнення вторинних відхилень їхнього розвитку, формує та стимулює
компенсаторні процеси. Принципово важливим для забезпечення успішного
компенсаторного розвитку сліпих є формування у них високих соціальних мотивів,
забезпечення свідомості та активності у різних видах діяльності, виховання
настирності та самостійності, опгимізація процесу їхнього спілкування у
колективі.
Дітей з порушеннями зору
поділяють на дві групи з психолого-педагогічних позицій.
Сліпота — різко виражений ступінь аномалії розвитку і
порушень зорового аналізатора, при якому стає неможливим або дуже обмеженим
зорове сприймання дійсності внаслідок відсутності зору або глибокого порушення
гостроти центрального зору (від 0 до 0,4), чи звуження поля зору (до 10°-15°)
при більш високій гостроті зору. Такий розлад зору призводить до інвалідності.
У соціальному розумінні виділяють:
■
практичну сліпоту — втрачається здатність орієнтуватись у навколишньому
оточенні, пересуватись без сторонньої допомоги поза оселею, хоча людина може
володіти світловідчуттям;
■
побутову сліпоту - різко знижується гострота зору загалом (0,02);
■
виробничу сліпоту — зір падає настільки, що людина не може працювати навіть за
умови застосування будь-яких оптичних засобів;
■
професійну сліпоту – зір падає на стільки, що виконання звичної професійної
діяльності стає неможливим.
Сліпі
діти це діти з порушеннями зорового аналізатора, у яких повністю відсутні
зорові відчуття або має місце незначне світловідчуття або залишковий зір до
0,04 на оці, що краще бачить, з використанням засобів корекції. Сліпі діти
поділяються на сліпонароджених і осліплих. Сліпонароджені це діти, які
народились сліпими або втратили зір до становлення мовлення, тобто приблизно до
3-х років.
За ступенем порушення зору сліпі діти
поділяються на:
1)
абсолютно (тотально) сліпих, до яких відносяться і діти з залишковим
світловідчуттям на рівні розрізнення світла і тіні або зі звуженням поля зору.
Поле зору це npocmip,yci точки якого видно при непорушному погляді. B нормі
поле зору дорівнює 180° по горизонталі та 110° по вертикалі, аледля червоного,
синього та зеленого кольорів та для предметного бачення воно звужується також і
в нормі. Звуження поля зору до 10° діагностується як сліпота;
2)
частково (парціально) сліпих, до яких відносять дітей із залишковим зоровим
сприйняттям, яке дозволяє розрізняти на близькій відстані контури предметів;
дітей із гостротою зору від 0,01 до 0,04, що дозволяє орієнтуватись під час
ходьби, розрізняти на деякій відстані форми предметів та яскраві кольори.
Діти зі зниженим зором — це діти, які мають захворювання
очей, що викликає стіііке зниження гостроти зору (від 0,05 до 0,4 на оці, що
краще бачить, з використанням засобів корекції), або зі звуженням поля зору до
20° від точки фіксації.
Крім
зниження гостроти зору та звуження поля зору слабкозорі діти можуть мати й інші
відхилення в роботі зорового аналізатора — порушення сприймання кольору і
світла, периферійний і бінокулярний зір.
4. Навчання і виховання
дітей з порушеннями зорової функції
у
спеціальних закладах
Зміст
навчання у школі-інтернаті для дітей зі зниженим зором більшою мірою відповідає
змістові освіти у загальноосвітній школі. Проте терміни вивчення освітнього
матеріалу збільшуються. Зміст окремих предметів (трудове навчання, малювання,
креслення, фізкультура) зазнає деяких змін. Протягом навчання діти проходять
професійно-трудову підготовку і одержують професію. Наповнюваність класів у цій
школі — до 12 дітей. Велика увага у закладах приділяється дотриманню
спеціальної системи гігієнічних заходів з охорони і розвитку неповноцінного
зору, нормативам освітлення, режиму зорового навантаження.
Випускники,
які отримують атестати про закінчення цих шкіл, мають право вступати до вищих і
середніх спеціальних навчальних закладів на спеціальності, одержання яких не
протипоказано особам з порушеннями зорової функції.
в
умовах загальноосвітньої школи
Діти
із нерізко виразними порушеннями зорової функції цілком можуть навчатись в
умовах масової школи. Питання про це вирішується з урахування таких факторів,
як:
·
конкретний
зоровий діагноз і відповідні рекомендації лікаря-офтальмолога;
·
рівень
соціальної адаптації дитини та її орієнтації у просторі;
·
психологічна
готовність дитини та її родини до спільного навчання із здоровими дітьми;
·
можливість
створення школою відповідних умов для дитини та фаховий нсихолого-педагогічний
супровід.
Вчителю,
який буде навчати дитину з порушеннями зорової функції, необхідно добре знати
її психологічні особливості та варіанти їх проявів у освітньо-виховному
процесі. Важливого значення набуває й підготовка учнівського та батьківського
колективу до перебування у класі дитини з вадами зору. Дітям слід пояснити,
чому один з однокласників буде носити окуляри (чи сказати про інші
особливості), налаштувати, чим вони можуть допомогти своєму товаришеві,
сформувати у них позитивне ставлення до нього. Так само певну підготовчу роботу
слід провести й з дитиною із вадами зору: вона має бути готовою до подолання
труднощів, до співпраці з іншими на рівноправних засадах. У дитини з вадами
зору часто виникають труднощі спілкування з іншими людьми, особливо ведення
діалогу. Допомогу у подолання цієї проблеми можуть надати і вчитель, і
психолог, і логопед. Рівень допомоги та її зміст визначається після повного
обстеження дитини та спостереження за нею у процесі навчання й виховання.
При
наявності у класі дитини з порушеннями зорової функції вчитель у процесі
навчання повинен використовувати й певні корекційні прийоми для реалізації
індивідуального підходу. Наведемо деякі з них.
Особливості
корекційної роботи у навчанні дітей з вадами зорової функції
•
дитина повинна сидіти так, щоб бачити написане на дошці без напруження і
окулярів;
•
час від часу їй треба дивитись у вікно;
•
робоче місце дитини має бути гарно освітленим;
•
в організації робочого місця, обсягу матеріалу, наочності й методів навчання
необхідно враховувати конкретний зоровий діагноз. Наприклад, короткозору дитину
слід посадити ближче до дошки, а далекозору — подалі;
•
наочні посібники мають бути чіткими, яскравими, не дрібними. Якщо вчитель
показує завдання на дошці, то він має переконатись, що дитина все бачить. Інакше
вона виконає завдання неправильно не через його нерозуміння, а внаслідок
неповноцінного його сприймання;
•
зорову роботу слід чергувати з усною чи дотиковою, враховуючи підвищену
втомлюваність зору;
•
для зняття зорової вгоми після 10-15 хвилин зорового навантаження виконати
спеціальні розслаблюючі вправи;
•
не перебільшувати обсяг домашніх завдань, щоб не перевантажувати зір.
Наголосимо, що ця вимога стосується як дітей з вадами зору, гак і здорових
учнів. Адже постійне перевантаження зорової функції може призвести до її
порушення;
•
у роботі з дітьми використовувати не лише зір, а й збережені аналізатори (тобто
у процесі обстеження об'єктів, наочності залучати дотик, нюх, слух);
•
враховувати повільність дитини при виконанні письмових завдань, читанні. 3 цією
метою коригувати обсяг роботи, щоб учень не відставав від зрячих однокласників;
використовувати компенсаторні механізми пам'яті, які сприятимуть підтримці
оптимального темпу роботи;
•
з метою участі учнів з вадами зору у фронтальній роботі класу для них необхідно
підготувати індивідуальний дидактичний матеріал, наприклад, картки, таблиці,
схеми;
•
слідкувати за поставою дитини: відстань від очей до робочої поверхні має бути
не меншою за 30 см, для читання використовувати підставки;
•
мовлення вчителя має бути чітким, виразним, зрозумілим; вчитель має вголос
коментувати всі свої дії (малювання, показ, письмо га ін.);
•
можна використовувати спеціальні адаптивні умови, наприклад, оптичні (окуляри,
лінзи, призми), неоптичні (фломастери чорного кольору, кольорові маркери тощо).
Немає коментарів:
Дописати коментар